політична автономія лівобережжя у 18 ст

У першій чверті 18 ст. в Україні поступово оформлюються елементи капіталістичного ладу, зростає мануфактурне виробництво, яке розвивається на базі дрібних селянських промислів і міського ремісництва. Багато мануфактур належало царській казні - закладену у 1719 р. першу в Україні Путівльську суконну мануфактуру пізніше було взято до казни; у другій половині 18 ст. було засновано казенний пороховий завод у Шостці, київський “Арсенал”, луганський чавунно-ливарний завод, катеринославську мануфактуру. В останній чверті 18 ст. на Лівобережній і Слобідській Україні діяло 200 мануфактур. У виробництві України відбувалась спеціалізація, чіткіше визначались окремі галузі.

Незважаючи на бурхливу діяльність гетьмана, спрямовану на зміцнення автономного устрою, у 1764 р. імператриця Катерина II скасовує гетьманство, а протягом наступних 20 років, діячи обережно, щоб не викликати заворушення, вона ліквідувала автономію Гетьманщини, Слобідської України, а також знищила Запорозьку Січ.. Презентація на урок Історія України скачати. 8 клас Андріївська ЗОШ І-ІІІ ст. Урок 32. Лівобережна та слобідська україна в другій половині 18 ст. Слайд № 2. Завдання уроку скласти уявлення про останнього гетьмана К. Розумовського та його політику; визначити причини і з’ясувати процес ліквідації гетьманства і решток автономії Гетьманщини та Слобідської України; розвивати в учнів інтерес до історії.

Карта Лівобережжя (19 століття). Історія України. Стародавність. Лівобере́жна Україна — найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 століть, після Андрусівського перемир'я між Московським царством й Річчю Посполитою (1667 року). Називалася також Гетьманщиною[1]. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії які входили до Малоросійського генерал-губернаторства.

Середина й друга половина XVIII ст. стали переломним моментом в історії Гетьманщини, Слобожанщини та всієї України. З одного боку, після смерті Анни Іванівни і сходження на імператорський престол Єлизавети Петрівни, котра правила в 1741 — 1761 рр., ставлення до України дещо змінилося на краще. Було розпущено Правління гетьманського уряду, відновлено Київську митрополію, дозволено вибори нового гетьмана, яким став Кирило Розумовський.

Економіка України у другій половині XVIII ст. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. До кінця XVIII ст. залишки адміністративної автономії України були остаточно стерті. Докорінно змінився адміністративний поділ. Замість полків на Лівобережній і Слобідській Україні створювалися намісництва, а пізніше - губернії.

Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили — козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки, тобто ті, що проживали в населених пунктах. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч. В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів. У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були с.

Становище Лівобережжя у XVIII ст. К.Розумовський і його політика.. ВУЗ: УАБД НБУ. Збиралися старшинські з’їзди, на яких вирішили поточні політичні питання.Старшина змусила К.Розумовського прийняти указ про обмеження військового переходу селян. Стало поширюваться кріпасництво. За російськими законами українські селяни поступово позбовлялися прав, залежали від свого пана. Пани отримали право виселяти селян на каторгу навіть без суду.Розумовський розширив самостійність України, але фінанси залишались під царським контролем.Розумовський поміг прийти до влади імператриці Катерини 2 в росії.

На Лівобережжі у 60-х роках XVII ст. було 10 полків: Переяславський, Миргородський . Уся політична влада в Гетьманщині зосередилася в руках козацької старшини, відбувалося ослаблення гетьманської влади і скасування принципів військової демократії для козацьких мас. Верховним органом вважалася Генеральна військова рада — збори представників козацького війська, на яких обирали гетьмана і розв'язували найважливіші політичні, військові, фінансові, судові справи. За гетьманування Д. Многогрішного частково було відновлено автономію Лівобережжя, яку втратив гетьман І. Брюховецький. Д. Многогрішний наполіг на виведенні з деяких міст України московських залог.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722—1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, він проводить судову реформу (Генеральний суд стає колегіальним, розгортає боротьбу з хабарництвом, встановлює порядок апеляцій).

Протягом другої половини XVII ст. посилювався наступ російського царату на українську державність. Численних переселенців із Лівобережжя та Правобережжя приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його царський уряд на початку колонізації зберігав за українцями. Визнання переселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Права українських переселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Господарське життя й політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України у другій половині XVII ст. План Харкова у XVIII ст. Український міщанин. Будинок полкової канцелярії в Чернігові.

Генерал-губернатором Лівобережжя став П. Румянцев, нищити до кінця автономію йому допомагала друга Малоросійська колегія: проведення ревізії, щоб збільшити прибутки Російської імперії з Гетьманщини; 1781 р. ліквідовано в Лівобережній Україні полково-адміністративний устрій, натомість з’явилися три намісництва — Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське. Польща в другій половині XVIII ст.занепала, а її сусіди Австрія, Пруссія і Росія – посилювалися. 1772, 1793 і 1795 рр. вони тричі розподіляли між собою польські землі. Зміни в політичному становищі ІІравобережної України після поділів Польщі. Галичина в 1772 р. відійшла до Австрії, туди ж у 1774 р. – Буковина.

Отже,наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально- економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння, обезземелення селянстві, його закріпачення, розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів І міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці, формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономі.

Протягом другої половини XVII ст. посилювався наступ російського царату на українську державність. Численних переселенців із Лівобережжя та Правобережжя приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його царський уряд на початку колонізації зберігав за українцями. Визнання переселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Права українських переселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Господарське життя й політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України у другій половині XVII ст. План Харкова у XVIII ст. Український міщанин. Будинок полкової канцелярії в Чернігові.

XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. Конфедерація (у перекладі з латини — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних. Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис. (у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тисяч). На Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ І ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД НАСТУПУ НА її АВТОНОМІЮ (XVIII ст.) На початку XVII] ст. Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишилось у складі Речі Посполитої. Наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі та Півдні України (степовій її частині) діяло законодавство Росії, що регулювало правовий статус ремісників, яке складалося з ремісничого положення 1785 р. та статусу про цехи 1799 р. Приблизно такими ж пільгами, що й ремісники, користувалися купці. Кожен міщанин, маючи капітал понад 50 крб., міг записатися в купці.

18 ст. Після смерті Д. Апостола в січні 1734 р. царський уряд не розв'язав вибирати нового гетьмана. У середині XVIII в. козацька старшина початку клопотатися про відновлення гетьманства. У другій половині XVIII в. Польська держава переживала глибоку політичну й економічну кризу, пов'язаний із наростаючою феодальною анархією в державному керуванні, феодальними міжусобними війнами, що спустошили країну. Все це створювало умови для втручання сусідніх держав: Австрії, Пруссії і Росії в справи Польщі, і її наступного поділу. Державні селяни складали на Лівобережжя - 50% населення, на Правобережжя - 13%, у Південної У - 37% сільського населення цих районів.

Важливою віхою державно-правового розвитку України є період XVII-XVIII ст.. Історія держави і права України, багатовікової боротьби її народу за створення своєї національної державності показує, що ця боротьба відбувалася у надзвичайно складних умовах. У боротьбі з підступними намірами Литви та Польщі, зазіханнями кримського хана формувалася й міцніла козацька військово-політична організація — Січ. Вона донині зберігається у пам'яті народній як символ української державності, яскравий взірець української державної ідеї, зразок самореалізації народної волі.

У першій чверті 18 ст. в Україні поступово оформлюються елементи капіталістичного ладу, зростає мануфактурне виробництво, яке розвивається на базі дрібних селянських промислів і міського ремісництва. Багато мануфактур належало царській казні - закладену у 1719 р. першу в Україні Путівльську суконну мануфактуру пізніше було взято до казни; у другій половині 18 ст. було засновано казенний пороховий завод у Шостці, київський “Арсенал”, луганський чавунно-ливарний завод, катеринославську мануфактуру. В останній чверті 18 ст. на Лівобережній і Слобідській Україні діяло 200 мануфактур. У виробництві України відбувалась спеціалізація, чіткіше визначались окремі галузі.